Рушники сестер-візитанок

Він був присутній на власному похороні – настільки ретельно сфабрикованому, що надгробок простояв недоторканим ще сто років. Потім потрапив до відомої академії мистецтв, і в обох ситуаціях йому вдалося приховати відсутність обох рук! Одну він втратив у бою, другу відрубав царський найманець.

Людомира Бенедиктовича (1844-1926), учасника Січневого повстання, чия біографія могла б стати сценарієм для фільму, все ж не оминула доля повстанця. Коли через десять років після початку боїв і вже після навчання в Академії мистецтв у Мюнхені він повернувся до Польщі, його впізнав якийсь донощик у Броку над Бугом. Його заарештували і кинули до варшавської Цитаделі.

«І саме там був створений рисунок «Дівчина з коновкою», тому що він спостерігав за моделлю як в’язень, багато місяців переглядаючи один і той же вид за вікном», – розповідає Катажина Габер, кураторка виставки у варшавській галереї «Кордегарда», де ми можемо милуватися цією незвичайною картиною. Намальована пером, вона і досі вражає точністю передачі руху руки, акцентом на обличчі, кроєм корсета.

Катажина Габер не приховує свого захоплення цим художником та його творчістю. Із захватом показує «Середлісся зі старим дубом» – гущавину дерев, дивлячись на яку можна буквально відчути дотик листя. Але неможливо зрозуміти, як художник міг так малювати, не тримаючи олівця чи пера в пальцях, а в якомусь металевому обручі, прикріпленому до кукси.

«Кожним рисунком чи картиною він показує, що все – в голові, а не у відрубаній руці чи ампутованій нозі», – наголошує Катажина Габер. Кураторка додає, що його присутність на цій виставці має додаткове значення: це може стати великою підтримкою для всіх тих людей, яким різноманітні фізичні обмеження не дозволяють розкрити свої таланти, реалізувати свої мрії та амбіції.

«Бенедиктович з дитинства хотів бути художником, але батько бачив його лісником, бо сам був лісником. І як це було в ті часи, хлопець після середньої школи потрапив до Закладу лісової практики у Феліксові біля Брока над Бугом, бо це була тоді справжня академія лісництва, – розповідає Катажина Габер. – Тож він добре знав ліс і міг бути чудовим провідником для повстанців, до яких одразу приєднався. І коли він втратив обидві руки, він уже не міг бути лісничим, зате міг нарешті стати художником».

Щоб не наражати Бенедиктовича на переслідування, було оголошено, що він загинув у сутичці з козаками під Качковом, і насипано могилу, яка існує й сьогодні. І той, заховавшись від царських шпигунів, вилікувавшись і трохи підучившись у варшавській школі Войцеха Герсона, виїхав – мабуть, з підробленими паперами – до Мюнхена. Іспит до тамтешньої Академії образотворчих мистецтв він складав у спеціально пошитому плащі з довгими рукавами, щоб прикрити відсутність рук. Однак коли справа дійшла до оголошення списку зарахованих, один із професорів хотів потиснути руку такому чудовому кандидату, якого він помітив у Бенедиктовичу. Тоді йому довелося зізнатись, що він не може потиснути руку, бо не має її.

Сцена як з найкращого фільму. Можливо, такий фільм колись знімуть.

Стаття повністю доступна тут .

–переклала Марія Шевчук