
Коли людині виповнюється вісім років, наш мозок перестає інтенсивно рости. Гірше того, нейрони й ті синапси, які «рідко використовуються» починають відмирати. У мозку все відбувається як в Євангелії: цим нейронам «що мають, ще додасться, а у тих, в кого нічого не має, відніметься і той дріб’язок, що їм належить». Чому це так і як воно функціонує? Хочемо знати, чи щось цей процес змінить.
Мозок – це диво. Але найнеймовірнішим у ньому є те, що він постійно розвивається. Не тільки в ранньому дитинстві, коли він інтенсивно росте, але й у дорослому житті. Навіть у старості ми можемо вступити в навчальний заклад, здобути ступінь доктора, навчитися столярній справі чи водінню авто, грі на якомусь інструменті чи вивчити якусь іноземну мову. Звичайно, не завжди й не у всіх це вийде з однаковим успіхом. Однак безсумнівно, що кожен мозок повинен бути податливим, інакше ми б не вижили в цьому світі – не могли б постійно адаптуватися до середовища, яке змінюється й рідко дає нам змогу розслабитися.
Ми починаємо свою інтенсивну освіту в момент закінчення періоду немовляти, десь близько третього року життя, дуже швидко навчаючись говорити й функціонувати в групі. Загалом, це група однолітків, хоча ми б найбільше дізналися від старших колег. Однак більше ніколи в житті ми нічого не вчитимемо з такою неймовірною швидкістю, як у віці до восьми років.
Саме в цей період – згідно з досліджуваною теорією – мозок є однією великою «пластичністю». Формуються й можуть закріплюватися будь-які нервові зв’язки – нові синапси. Тому зовсім не є поганою ідеєю вчити дітей якомога раніше музиці, малюванню, ритміці й танцям, іноземним мовам, читанню по складах і т.п. Досягнувши восьми років, наш мозок перестає інтенсивно зростати. Окрім того, починають відмирати нейрони, або ба більше – синапси, які рідко нами «використовуються». У мозку все відбувається як в Євангелії: цим нейронам «що мають, додасться, а у того, в кого нічого не має, відніметься і той дріб’язок, що йому належить». Чому це так і як цей процес функціонує? Ми хочемо про це знати! Так відбувається тому, що пошук речовин, які викликають утворення й зміцнення синапсів у залежності від частоти їх використання, є фундаментальною віссю навколо якої будуються дослідження пластичності мозку.
Оселедці замість шоколаду
Із наукової точки зору, таке дослідження – це спостереження біологічних основ «здатності мозку модифікувати самого себе шляхом перебудови існуючих нейронних мереж і створення нових, із ціллю отримання нових функціональних властивостей». Ці здатності, що забезпечують пластичність мозку, також допомагають мережам і схемам, що складаються з нейронів, залишатися здоровими та стабільними. Таким чином, пластичність мозку – це його постійна здатність змінюватися, запам'ятовувати й вивчати нові речі, тобто створювати й зміцнювати нові синапси, у тому числі, коли старі були втрачені. Завдяки цьому навіть частини мозку, відповідальні за якісь конкретні навички, зміняться й під впливом навчань та тренувань можуть використовуватися й для інших цілей при необхідності. Ось чому в місці, де ми впізнаємо обличчя, ми також почали розпізнавати літери, коли вони свого часу були нарешті винайдені.
Стаття повністю доступна тут .
–Переклад Оксана Усатенко