Мерилін Монро й Артур Міллер. Як інтелектуал утратив розум

Артур Міллер і Мерилін Монро в 1956 році. Фот. KEYSTONE Pictures USA/Zuma Press/Forum

Вони були протилежностями. Він – відомий драматург, лауреат Пулітцерівської премії, котрий проводить спокійне життя в чотирьох стінах свого сімейного будинку за письмовим столом та друкарською машинкою. Вона – емоційно нестабільна кінозірка, чарівна у своїй ніжності й дитячій наївності, захоплива своєю сексуальністю.

Актриса померла 60 років тому. Багато глядачів не могли повірити, що людей із таких далеких світів може щось пов'язувати. Тим часом шлюб Артура Міллера й Мерилін Монро став реальністю.

Доктор Матеуш Вернер, філософ культури, кінокритик і культуролог із Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві, підкреслює, що пара відіграла історичну роль в американській культурі 50-х і 60-х років ХХ ст.: Мерилін Монро була взірцем жіночності, котрий здійснив революцію в тогочасних канонах жіночої вроди. Схоже було й із Бріжит Бардо (у французькій Новій хвилі). Роже Вадим, режисер «І Бог створив жінку», показав наготу та красу Бардо, яка не була пронизана жодною ідеологією. Вона просто була собою. Це також стосувалося й Мерилін Монро», – каже доктор Вернер.

 – Якщо розглядати кіно як аналог міфів сучасного світу, то такою афродітою кіно, його десятою музою є саме Мерилін Монро, – говорить доктор габілітований Пьотр Клетовський, фільмознавець із Ягеллонського університету.

Цікавою постаттю також був її чоловік. Артур Міллер у п'єсі «Смерть комівояжера», – продовжує доктор Матеуш Вернер, – показав, що американська мрія про добробут, емансипацію, доступ до благ цивілізації й культури, пов'язані з економічним розвитком Сполучених Штатів Америки після Другої світової війни, – це ідеалізований міф. У цьому сенсі Міллера можна порівняти з такими авторами, як Теннессі Вільямс, Джек Керуак або Аллен Гінзберг. Додамо, що він посилався у своїй творчості на соціологів Франкфуртської школи – Теодора Адорно й Герберта Маркузе.

Дружина чекала на нього

Вони познайомилися на початку 1951 року. Монро, яка вже мала один шлюб раніше, була на порозі великої кар'єри. ЇЇ вважали талановитою акторкою, вона зіграла невелику, проте дуже успішну роль в «Асфальтових джунглях» Джона Х'юстона.

Тоді Міллер приїхав до Голлівуду разом з Еліа Казаном, аби представити кінокомпанії Columbia Pictures свій сценарій до фільму «Крюк», який Казан повинен був зняти. Він мав 35 років, і в його доробку були драми, які принесли йому популярність. Перш за все «Всі мої сини» й уже згадана «Смерть комівояжера». Саме за цю другу драму 1949 року він став лауреатом Пулітцерівської премії. «В окулярах на носі, високий і худий, боязкий, ніби не впевнений у власних силах, не надто природній у своїй поведінці, він був типовим інтелектуалом», – так писав про нього Дональд Спото, біограф Мерилін Монро.

У Голлівуді він мав намір залишитися на тиждень, щоб, залагодивши всі справи по роботі, повернутися до Нью-Йорка, де на нього чекали дружина – любов із часів коледжу – Мері Грейс Слеттері та двоє їхніх дітей.

Міллер і Казан зупинилися в маєтку продюсера (а раніше кіноагента) Чарльза Фельдмана. Передавши сценарій Гаррі Кону, співзасновнику та генеральному директорові Columbia Pictures, та очікуючи на його рішення, найближчими днями вони вели бурхливе світське життя, відвідуючи численні вечірки та зустрічі. Еліа Казан узяв друга також до кінокомпанії XX-th Century Fox. Там, на зйомках фільму «Молодше себе й не відчуєш» режисера Хермона Джонса, у якому Мерилін Монро зіграла епізодичну роль, Казан представив її драматургові. За лаштунками в цей самий час ММ та режисера фільму «Трамвай «Бажання» пов'язував палкий роман.

Наступного дня Монро супроводжувала Казана й Міллера під час зустрічі з Гаррі Коном. Однак шеф Columbia Picture заявив, що йому необхідно проконсультуватися щодо сценарію з ФБР. Він також передав його Рою Брюеру, керівнику Міжнародного союзу працівників сцени (IATSE) й антикомуністичному діячеві, який дружив із Джо Райаном, главою Міжнародного союзу докерів. «Крюк» повинен був стати фільмом про конфлікт між нью-йоркськими докерами та недобросовісними профспілками, що експлуатували їх. Кон побоювався, що прем'єра фільму може порушити роботу американських портів. А це під час Корейської війни й доставки на фронт солдатів і військової техніки морем спричинило б серйозні наслідки.

Щоб прочитати всю статтю, натисніть тут.

Переклад: Оксана Усатенко