Понад 80 років на засланні. Дивовижна історія Семи Картин

Картина «Віденська битва (1683)». Фото з родинного архіву Адама Міхаляка

– Нікого не хвилювали картини, залишені в Америці, а ті поодинокі особи, кому, можливо, була небайдужа їхня доля, ймовірно, боялися вживати будь-яких дій, – каже Адам Міхаляк. – Зрештою, Лукашівці були оцінені санаційними художниками: вони не вписувалися в соцреалістичну дійсність.

Вони були молодими, обдарованими, закоханими в мистецтво, схильними до експериментів і жертв, готовими розважатися і наполегливо працювати. Вони назвали себе Братством св. Лукаша. Світ був відкритий для них, бо вони отримали державне замовлення на картини про історію Польщі для Всесвітньої виставки в Нью-Йорку. У лютому 1939 року їхні сім чудових картин відправили до Америки – до Польщі вони повернулися лише в липні 2022 року.

– Для мого діда після війни найгіршим було не те, що ці картини, можливо, ніколи не повернуться, а те, що всі вони, тобто Лукашівці, мають уже завершені, «готові» біографії, – розповідає Тижневику TVP історик Адам Міхаляк, онук Антонія Міхаляка (1902-1975) з Казімежа на Віслі, одного з героїв цієї історії. Другим героєм цієї незвичайної та заплутаної історії є сам Казімеж, це чудове місто художників та інших чарівників.

Казімеж став відомим серед своїх артистичних братів набагато раніше, ніж Братство св. Лукаша з його мольбертами, полотнами на підрамниках та фарбами, але, перш за все, завдяки його самовідданому етосу наполегливої ​​праці над вдосконаленням малярської майстерні, зі звичаєм посвяти в художники, яка відбувалася майже публічно, у присутності барвисто одягненої свити, у формі радісної гри, яку було прийнято сприймати навіть дуже серйозно.

Братства такого типу були одним із шляхів повернення до традицій у міжвоєнній Європі, тому один з онуків Антонія Міхаляка Ян (теж художник) навіть написав докторську дисертацію на цю тему: «Про потребу нового фігуративного живопису, яка виникла в результаті романтичного сприйняття реальності, рефлексії про живопис в європейському колі мистецтва, з особливим зосередженням уваги на традиціях Братства св. Лукаша».

Як у середньовічному цеху

Лукашівську групу створили в 1925 році: Болеслав Цибіс, Ян Ґотард, Александер Єнджеєвський, Еліаш Канарек, Едвард Кокошко, Антоній Міхаляк, Ян Подоський, Мечислав Шульц, Чеслав Вдовішевський, Ян Видра та Ян Замойський; пізніше до них приєдналися Бернард Фридрисяк, Єремія Кубіцький і Стефан Плужанський. Наставником групи, – як пише Ізабела Мосціцька на сайті lukaszowcy39.pl, – і головним теоретиком був Тадеуш Прушковський, їхній улюблений викладач з Академії образотворчих мистецтв у Варшаві, який мав великий вплив на творчість своїх студентів.

Прушковський був також відомий іншими своїми вподобаннями, наприклад, він любив літати аеропланом з Варшави до Казімежа, що, як ви можете здогадатися, було справжньою сенсацією навіть у місті, яке звикло до мистецької екстравагантності своїх гостей. Уланська фантазія, можна сказати, хоча художник справді служив добровольцем у легіонерському 1-му уланському полку Владислава Беліни-Пражмовського.

Щоб прочитати всю статтю, натисніть тут.

Переклад: Олена Ковалевська