Польща-Україна: про яку інтеграцію ми говоримо?

День Конституції України, який відзначають 28 червня 2022 року в Кракові. Учасники урочистостей на Вавелі тримають польський та український прапори, а за мить поб’ють світовий рекорд із одночасного виконання пісні «Червона калина» в різних куточках світу, з якими вони з’єдналися по Інтернету. Фото: Artur Widak/NurPhoto via Getty Images

Чому б нам не хотіти тісної співпраці – союзу, конфедерації? Чи ми боїмося, що Володимир Путін чи Сергій Лавров знову заявлять, що Польща «хоче контролювати Україну»? І що вони лякатимуть українців «поверненням польських панів»? Чи, може, самі боїмося, що ми, поляки, раптом відчуємо якийсь «кресовий поклик» і захочемо полонізувати наших сусідів?

У дискусії щодо потенційної інтеграції Польщі та України загалом відслідковуються дві точки зору: «за» і «проти». Водночас, окрім загальних заяв про можливу польсько-українську федерацію, немає конкретних пропозицій щодо того, як має виглядати таке спільне утворення. І тому невідомо, чи його варто підтримати, чи відмовитись від нього.

У «Тижневику TVP» від 24 червня цього року можна прочитати дуже цікаву колонку Філіпа Мемхеса «Чи Польща та Україна мають бути однією державою? Нерозумні мрії про федерацію » . Автор посилається на Дмовського, Пілсудського та Ґедройця, стверджуючи, що «польський національний інтерес полягає в тому, щоб Україна була сильною і незалежною від Кремля державою. Однак це не означає, що негайно слід починати якусь польсько-українську інтеграцію».

Отож, по-перше: не негайно. А по-друге, пишучи про «якусь» інтеграцію, треба знати, про що ми насправді говоримо.

Не так, як перша, не так, як друга

Коли ми думаємо про цю інтеграцію, на думку одразу спадає I Річ Посполита – у нашій традиції це оазис толерантності та країна, де співіснували різні нації. Хоча, звичайно, говорячи про нації, ми маємо на увазі теперішні нації – сучасних поляків, українців, білорусів і литовців. Тим часом тодішня у тодішній Речі Посполитій співіснували попередники цих націй. Можливо, поляки перед поділами їх країни були спільнотою, найближчою до сучасної польської нації, але все ж не зовсім: окрему ідентичність мала шляхта, окрему селяни чи навіть міщани.

Зрештою, пригадаймо, що багато могутніх магнатів тодішньої Речі Посполитої, які володіли статками на території сучасної України, походили з відомих руських сімей; рід Вишневецьких, швидше за все, походив від Рюриковичів, як і рід Острозьких; Збаразькі були нащадками князів Несвицьких. Їм насправді було байдуже, чи їхні селяни розмовляють руською, чи польською мовою. А селянам також не було надто важливо, чи вони проживають на землях нащадків руських чи литовських князів, чи, можливо, не титулованих магнатів з Мазовії чи, скажімо, Малопольщі.

Отже, давня Річ Посполита не може бути зразком інтеграції Польщі та України. Так, певною мірою ми можемо відсилатися до цього як до історичного факту – наші предки жили в одній країні. Хоча, очевидно, не всі. Період розквіту, окрім Першої Речі Посполитої, переживали тоді Харків, Донецьк і Одеса, не кажучи вже про Щецин, Вроцлав чи навіть Катовіце.

З іншого боку, II Річ Посполита не була матір’ю, яка приголублювала національні меншини. Так, в Україні не пам’ятають про найбільшу легальну українську політичну партію у той час – УНДО, Українське національно-демократичне об’єднання; не згадується найбільша українська газета – щоденна газета «Діло», що виходила у Львові. Мало говорять про те, що 150 тис. українців у складі Польського Війська воювали у вересні 1939 року з німцями. Згадується погане: закриття українських шкіл і руйнування церков, пацифікація сіл. І прославляється Організація українських націоналістів, яка боролася проти «польського гніту». З польської точки зору, ОУН була терористичним угрупуванням, тож відмінності в оцінці спільної історії видно, як на долоні. Тому залишмо ІІ Річ Посполиту історикам – нехай спробують показати те, що було спільним і добрим. Звичайно, не приховуючи при цьому поганого.

Шукаймо чогось нового

Іншими словами, говорячи про інтеграцію Польщі та України, не варто шукати взірців у минулому, бо вони або взагалі не підходять для сучасності, або сприймаються зовсім по-різному по обидва боки Бугу. Щоб прочитати всю статтю, натисніть тут.

Переклад: Марія Шевчук

source: