Гаманці романтиків

Адам Міцкевич веде духовних провідників нації – митців і пророків, у т.ч. Юліуша Словацького і Зигмунта Красінського. Фрагмент картини Яна Стики «Полонія», 1891 рік. У колекції Національного музею у Вроцлаві. Фото Domena publiczna, Wikimedia Commons

Міцкевич жив коштом друзів і шанувальників, Норвід потопав у боргах, Словацький грав на біржі. Лише Красінський не мусив турбуватися про гроші. Він їх просто мав.

Заведено вважати, що поети літають у хмарах, зневажаючи фінансові справи. Рік польського романтизму, проголошений Сеймом, є гарною нагодою перевірити цей стереотип.

З чотирьох поетів автор «Пана Тадеуша» мав найбідніше дитинство. Батько – новогрудський адвокат-невдаха, помираючи залишив дружину і чотирьох неповнолітніх синів практично без засобів до існування. Адам Міцкевич, який звик з дитинства до убогості, так і не доробився власного житла. Він жив то у друзів, то в службових кімнатах, то в дешевих пансіонатах чи орендованих квартирах. Працюючи вчителем у Каунасі, він скаржився в листі другу: «Моя каса, як завжди, тісна». Під час подорожей справи щодо організації побуту залишав своїм супутникам. Він також радо користувався гостинністю власників двориків і палаців.

Вимушений переїзд на Схід став найрозкішнішим періодом у біографії поета. Розпещений дамами і плеканий російською елітою, він виблискував у салонах, відвідував Крим у компанії вірнопідданих і агентів таємної царської поліції. Впливові друзі домовилися йому про роботу в канцелярії московського генерал-губернатора, але Адам прийшов до тями й, отримавши дозвіл на виїзд за кордон («для порятунку здоров'я»), дременув до Європи.

На півтора року він застряг у Римі, де в нього закінчилися гроші. Друзі рятували Міцкевича від злиднів, позичаючи великі суми на вічне віддавання або для майбутніх інвестицій, про які вони чомусь забували. Звісно, ​​поет заробляв на публікації своїх творів, але готівка його не трималася (надлишки він одразу передавав більш нужденним землякам). Щоб швидше отримати дозвіл на в'їзд до Франції, він відмовився від права отримувати допомогу для політичних емігрантів.

На паризькій вулиці

Після поразки Листопадового повстання польські патріоти вирушили на Захід. Більш ніж половина з 10 тисяч біженців обрали Францію не як нову батьківщину, а як місце очікування на війну, яка відновить існування Польщі. Це була, без жодного перебільшення, еліта нації, зокрема поети були її елітою, хоча більшість із них пороху не нюхали.

Хто ж міг передбачити, що омріяний світовий конфлікт спалахне лише через 80 років? Недоїдання, погані житлові умови, вимушена бездіяльність і поступове згасання надії на повернення в країну вплинули на здоров'я емігрантів. Туберкульоз буквально їх знищив. Колишні паничі були змушені виконувати фізичну роботу, що певною мірою пояснює їхню радикалізацію. За винятком групи, зосередженої навколо готелю «Ламберт», решта дрейфувала все далі й далі ліворуч.

Порятунком від переходу до нижчого суспільного класу міг стати вдалий шлюб. Молодість, бажання боротися «за вашу і нашу свободу», чи поетична слава не були, однак, перевагами в очах батьків потенційної нареченої. Міцкевич не став старим кавалером, одружившись із сиротою без приданого. Целіна так само безтурботно ставилася до фінансів, як і він. «У нас немає жодної копійки сталого доходу, і ми не очікуємо її мати», – говорила вона своїм знайомим. Адам писав п'єси про історію Польщі, але паризькі театри неохоче їх ставили. Також на безоплатній основі він був редактором «Польського пілігрима». Урешті за фінансові справи земляка взявся книгар і видавець його творів Євстахій Янушкевич. Щоб прочитати всю статтю, натисніть тут.

Переклад: Олена Ковалевська

source: