Заморити голодом бунтівну націю

Саме війна в Біафрі зробила голодну дитину символом Африки для багатьох людей по всьому світу. Фото Romano Cagnoni/Hulton Archive/Getty Images

У лавах біафранського війська воювало кілька відомих і шанованих найманців. Серед них був граф Густав фон Розен і польський ас авіації, командир 303-ї ескадрильї Ян Цумбах. Саме вони створили біафранські «повітряні сили», які завдавали шкоди нігерійцям.

Крістофер Еджике Аго був у підлітковому віці, коли почалася війна в Біафрі. Як і багато інших, він пройшов лише два дні навчання і був відправлений на фронт. Він знав, що не був добре підготовлений, але відчував, що причетний до чогось важливого. Мешканці Біафри хотіли боротися за незалежність.

У бойових діях брав участь увесь регіон, усі люди незалежно від статі та віку. Але як боротися, коли голод заглядає в очі, а в армії немає зброї? Аго згадує непереборне почуття голоду, яке змушувало біафранських воїнів ловити та їсти мишей. Він також пам’ятає останній рік війни, коли його підрозділ ще втікав від нігерійської армії.

«Десь у середині війни ми досягли великих успіхів, які дали нам надію, що зможемо затримати нігерійців, поки не прийде хоча б якась допомога ззовні, – сказав Аго в інтерв’ю британській Бі-Бі-Сі. – До кінця 1969 року всі надії зникли».

Фелікс Нванкво Орагву, викладач фізики у біафранському Університеті, був одним із тих, хто розробив зброю для Біафри. «Коли почалася війна, у Біафрі не було ніякої зброї... ніде. Ми були без зброї, без бомб, без нічого», – згадував він на Бі-Бі-Сі.

Підписуйтесь на наш фейсбук
Орагву очолював команду, яка технологічно підтримувала біафранську армію. Найбільшим їх досягненням стала розробка ракетної установки під назвою «огбунігве». Саме завдяки цій зброї біафранці здобули стільки перемог. «Без нас війна тривала б може з 30 годин», – додав Орагву.

Для європейців війна в Біафрі – це лише черговий етнічний конфлікт на африканській землі. Між тим, за словами жителів Біафри, це був геноцид. Перший злочин геноциду, скоєний чорношкірими проти чорношкірих. До сьогодні Біафра не загоїла рани. У Нігерії, одній з наймогутніших держав Африки, краще взагалі не згадувати про ці події.

Більше, ніж етнічний конфлікт

Нігерія була британською колонією. Вона здобула незалежність у 1960 році, який був проголошений «Роком Африки» через те, що багато країн Чорного континенту в той час вийшли з колоніального панування.

Як і інші країни, Нігерія також боролася з численними проблемами. Крім економічних проблем, існували також етнічні та релігійні розбіжності та невдоволення деяких етнічних груп лінією кордону.

У Нігерії проживає близько 225 мільйонів людей. Поділені вони аж на 250 етносів, і майже кожна з цих груп користується своєю мовою і може похвалитися своїми традиціями.

Чотири найбільші групи це: хауса і фулані на півночі, йоруба на заході та ігбо (ібо) на півдні. Найбільша різниця між ними – релігія. Багато людей йоруба дотримуються традиційних релігій, деякі прийняли іслам, а деякі прийшли до християнства. Більшість хауса і фулані мусульмани-суніти, хоча деякі з них є шиїтами. Ігбо – християни, що належать переважно до протестантських церков. Близько 10 відсотків усіх християн – католики.

Щоб прочитати всю статтю, натисніть тут.

Анна Щепанська
Переклад: Аліна Возіян

source: