З російською брехнею не можна погоджуватися. Не можна мовчати

Свята Меса з нагоди беатифікації черниць, закатованих солдатами Червоної Армії в Сілезії наприкінці Другої світової війни. Фото: Sebastian Borowski/PAP

Радянські солдати ґвалтували, грабували, вбивали, нищили і вважали, що мають на це право, бо все навколо – вже їхнє, це «трофеї», вони їх заслужили. Надзвичайно рідкісними, можливо, навіть екстремальними були ситуації, коли їхній офіцер реагував, забороняв, іноді навіть карав – тож говорити практично нема про що. Те саме відбувається сьогодні в Україні, про що ми чуємо – якщо хочемо чути. Але не всі хочуть.

«У зоні бойових дій і на окупованих територіях цивільне населення переживає справді тяжкі знущання, переживає трагічні моменти, про які ми не все знаємо, але ті відголоски, які до нас доходять, змушують християнське сумління бути чуйним», – сказав у суботу, 11 червня Блаженніший Святослав Шевчук у своєму щоденному зверненні. Глава українських греко-католиків кожного дня війни виступає з посланням до народу. І цього разу він наголосив, що ці події мають «взивати до всього світу про необхідність порятунку цих людей, негайної зупинки агресора, зупинки цієї несправедливої війни». Крик до всього світу залишається без відповіді.

У той же день, 11 червня, у Вроцлаві відбулася беатифікація десяти черниць-єлизаветинок, які були жорстоко, по-звірськи вбиті радянськими солдатами у 1945 році одразу після того, як ті увійшли в Нижню Сілезію. Ці землі були для них просто «Германією», а з «германцями» треба було навести порядок, тож солдати робили його, як хотіли, у свій радянський та солдатський спосіб.

Наприклад, 36-річна сестру Розарію Шиллінг, убиту 23 лютого 1945 року у місті Новогродзець поблизу Болеславця, протягом кількох годин ґвалтували тридцять солдатів; її застрелили під час маршу в стані агонії, з кривавим місивом замість голови. 39-річна сестра Мелюсія Рибка була вбита 24 березня 1945 року в монастирі в Нисі, коли намагалася захистити від зґвалтування дівчину, яка переховувалася у монахинь. Зґвалтованих та вбитих черниць, дівчат і жінок були тисячі – і це були не лише німкені. Молоді польки, які поверталися з німецьких концтаборів чи таборів для військовополонених, також панічно боялися радянських солдатів – і мали на це причину.

Підписуйтесь на наш фейсбук
Журналістка католицького тижневика «Недільний гість» («Gość Niedzielny») Агата Пусціковска, авторка декількох книг про героїзм черниць під час війни, готує чергову публікацію про злочини радянських військових загонів проти монахинь. Понад п’ять років окупації німці вбивали священиків і монахинь, а коли прийшла радянська армія – вона додала до цього ряду злочинів ще жахливу мученицьку смерть сестер.

До імен цих двох черниць із Нижньої Сілезії я додам ще вісім, щоб вони хоча б у такий спосіб залишилися в нашій пам’яті: сестра М. Едельбургіс Кубіцкі, 40 років, убита 20 лютого 1945 р. у Жарах, коли вигнаних з монастиря сестер заганяли до корчми і там ними користувалися п'яні, спраглі сексу червоноармійці; сестра М. Аделя Шрамм, 59 років, убита 25 лютого 1945 р. у Годзешові неподалік Любаня після тривалої боротьби за захист своєї гідності; сестра М. Сабіна Тінель, 35 років, убита 1 березня 1945 р. у Любані; сестра М. Адельгайдіс Топфер, 57 років, убита 24 березня 1945 р. в Нисі. Вони були медсестрами та доглядали літніх людей у будинках престарілих, організованих при монастирях.

«Той факт, що Святий Престол і Святіший Отець Франциск хочуть показати людству обличчя цих десяти сестер, убитих російськими солдатами під час Другої світової війни, саме у цей момент історії виглядає пророчим, тому що в цих обличчях ми можемо бачити обличчя жінок і дітей – жертв агресії російських солдатів. Під час беатифікаційної меси настає момент, коли присутнім показують ікону нового блаженного. Я наполегливо закликаю вас побачити в обличчях цих сестер обличчя людей, яких сьогодні убивають за нашим східним кордоном», – сказав архієпископ Юзеф Купни, Митрополит Вроцлавський, як повідомляє Католицьке Інформаційне Агентство. «Коли Папа Франциск прийняв рішення про беатифікацію десяти сестер-єлизаветинок, мучениць часів Другої світової війни, здавалося, що ми можемо говорити про насильство, агресію, вбивство невинних людей лише у минулому часі. Тоді ми згадували біографії сестри Марії Пасхаліс та її товаришок, сподіваючись, що події, свідками яких вони були, ніколи не повторяться. Тоді ніхто не передбачав, що досвід цих десяти сестер-єлизаветинок розділять наші брати і сестри, що живуть в Україні», – підкреслив він.

Щоб прочитати всю статтю, натисніть тут.

Барбара Сулек-Ковальска
Переклад: Марія Шевчук

source: